Famyly of Dobryansky  in Sianky land in the XV – first part of XVІI century

Lyseyko Yaroslav1, (стиль Author)

1. Hystory Department, Lviv Polytechnic National University, UKRAINE, Lviv, S. Bandery street 12,    E-mail: perfecky@mail.ru

Коротка анотація – у статті розкривається історія роду Добрянських у Сяноцькій землі в XV – першій пол. XVІІ ст. Добрянські посідали специфічний соціальний статус серед місцевих еліт, належачи до категорії замкових слуг. Лише у 1564 р. вони зрівнялися у станових правах з рештою шляхти. Протягом досліджуваного періоду рід зазнавав свого постійного розростання, однак при цьому Добрянські посідали дуже скромне майнове становище.

 

Ключові слова  – Добрянські, родова спільнота, шляхта, Сяноцька земля.

 


Рід Добрянських у Сяноцькій землі в XV – першій пол. XVІІ ст.

Лисейко Ярослав1

1. Кафедра історії, теорії та практики культури, Національний університет “Львівська політехніка”, УКРАЇНА, м.Львів, вул.С.Бандери, 12, E-mail: perfecky@mail.ru

Родова спільнота Добрянських була однією з найдавніших та найбільших у Сяноцькій землі. Показовим фактом є те, що жоден інший шляхетський рід Сяноцької землі не потрапляв настільки часто в поле досліджень українських істориків. Зокрема деякі аспекти історії роду були свого часу висвітлені М. Грушевським, Б. Барвінським, І. Лінниченком [1]. Такий підвищений інтерес до історії роду диктувався з одного боку специфічним суспільним становищем Добрянських, яке характеризувалось станово-соціальною маргінальністю, що було чужим для устроїв тогочасної Польщі. З другого боку, в інтерпритаціях істориків другої пол. ХІХ – поч. ХХ ст. Добрянські завжди були носіями українськості, оскільки це була одна із небагатьох родин, яка в силу історичних обставин зберегла своє православне віровизнання.

Разом з тим історія роду потребує сучасної оцінки та подальших досліджень, зважаючи на те, що істориків попереднього періоду в першу чергу цікавила проблема соціального статусу Добрянських, та їх боротьба за станові права. Винятком залишається хіба що розвідка російського історика С. Пашина, який висвітив деякі аспекти життя роду у XV ст. [2]. Натомість невисвітленими залишається історія роду в пізніший період. 

Писана історія родової спільноти Добрянських починається 28 червня 1402 р. Саме цим числом датується привілей-надання короля Владислава королівським служкам з Улича, двоюрідним братам Юрію, Заньку, Дмитру та їх братам. Їм надавалось поле, зване Добре, разом з усіма доходами, чиншами, ріллею та бортями. У привілеї чітко обумовлювались умови військової служби за надане володіння. Добрянські були зобов’язані до участі у військовому поході трьома лучниками та служити трьома кіньми на користь Сяноцького замку [3, 87].

Село Добра було службовим селом, а самі Добрянські першопочатково відносились до категорії замкових слуг. Вони не платили чиншів, зате виконували різні роботи на користь Сяноцького замку (обов’язки перевозити королівську кореспонденцію та служби, пов’язані із супроводом старости чи підстарости в поїздках на угорську границю) [4, № 2260, 2268].

Позакласовість інституту замкових слуг зумовила те, що до кінця другої пол. XV ст. частина Добрянських прирівнялась до рівня кметів, а частина інших звільнившись від обтяжливих повинностей, перейшла з під судової юрисдикції старости під юрисдикцію земського суду, добилась права вільно розпоряджатись землею і врешті на рівних правах влилась у середовище сяноцької шляхти [5, 127-130.].

На і без того хитке майнове становище Добрянських повпливали розпродажі ділянок у Добрій наприкінці 60-х рр. XV ст. Зокрема у 1467 р. Іван Добрянський продав третю частину села Добра сяноцькому міщанину Кістяну [6, № 422]. Невдовзі, у 1469 р. Мась, Іван із сином Малом, Семен, Бриз, Яків, Датко, Данило, Микита, Михайло Добрянські також продають свої частки у Добрій Миколі Пенашеку [6, № 614]. Очевидно тут не обійшлось без тиску останнього, який будучи сяноцьким старостою мав вплив на королівщини, до яких зокрема належало село Добра. Нагадаємо, що в цей же час йшла боротьба Добрянських за визнання свого шляхетського статусу.

У XVІ ст. частина роду Добрянських мігрувала у Перемишльську землю, де вони до кінця століття розселились по Самбірському і Дрогобицькому повітах [7, 77-79]. Скоріш за все такий крок був продиктований перенаселенням Доброї. На велелюдність роду Добрянських станом на кінець першої пол. XVІ ст. вказує документ від 1546 р., згідно якого Добрянські очевидно дозволяли вирубку лісу в своїх маєтностях якомусь Ларошу, львівському жупарію. При цьому згадуються такі представники роду Добрянських, як шляхетні Фесько Машова, Іван Федорів, Максим, Піч, Мічко, Бріш, Гасько, Онисько Дзудзар, Федор Паклавій, вдова Ониськова, Федір Соколь, Фенько, Грицько, Матвій, Тимко Івандра, Іван Бішковій, Мачінко та ін. [8, 588].

Про їхнє життя у даний період маємо порівняно небагато звісток. Зокрема маємо спорадичні повідомлення про перепродажі маєтностей у середині роду, як наприклад у 1544 р., коли шляхетні Андрій та Микола дідичі з Доброї, продали свою частку, в Добрій разом із полями, лісами, гаями шляхетному Грицю Добрянському, сину Дениса [8, 322].

До певної міри переломним в історії роду стає 1564 р. Добрянські після тривалої боротьби за свої станові права нарешті позбуваються статусу замкових слуг і прирівнюються до повноправної шляхти. Цього було досягнуто в силу привілею, наданого Сигізмундом Августом для Ієроніма, Григорія і Яцька Добрянських та інших дідичів села Доброї, згідно якого замість усіх своїх попередніх служб вони повинні були давати у військовий похід п’ять добре озброєних кінних вершників [3, 90].

У другій пол. ХVI ст. в середовищі родової спільноти Добрянських вперше застаємо вживання прізвиськ-придомків. Зокрема серед Добрянських у цей період зустрічаємо родини Нешев’ят, Честоп’янів, Нешевичів, Гаськовичів [9, 55-56, 57-58, 215, 278-279, 278-279, 422]. У першій половині ХVIІ ст. фігурують згадані прізвиська, а також додаються нові. Наприклад, у 1650 р. зустрічаємо родини Нешевичів (3 особи чоловічого роду), Честоп’янів (4 особи), Гаськовичів (3), Нешев’ят (3), Грицьков’ят (2), Гаськов’ят [10, 1252-1258, 1294-1296]. Скоріш за все поява прізвиськ була зумовлена подальшим розростанням родової спільноти Добрянських. Нові прізвища служили засобом ідентифікації особи в шляхетському середовищі за відсутності інших засобів та з причини неспроможності імен та прізвищ виконувати цю функцію.

Отже рід Добрянських з поміж сяноцького шляхетського загалу вирізнявся своїм специфічним соціальним статусом, скромним майновим становищем та багаталюдністю. Однак вже з другої половини ХVI ст. Добрянські отримують повноцінні шляхетські права, хоча багатолюдність роду та його малозаможне становище залишаються визначальними характеристиками роду і в першій пол. ХVII ст.

Література

[1] Грушевський М. Історія України-Руси. Т. V: Суспільно-політичний устрій і відносини в українсько-руських землях XIV-XVII віків. Київ, 1905 (препринт: К., 1994). – C. 92-93.; Линниченко И. А. Черти из истории сословий в Юго-Западной (Галицкой) Руси XIV-XV вв. – Москва, 1894. - С. 68-71.

[2] Пашин С. Земяне из саноцкого села Добра в XV веке // Европа. Международный альманах. Тюмень, 2003. Вып. III. С. 46-56.

[3] Fastnacht A. Słownik historyczno-geograficzny ziemi sanockiej w średniowieczu. – Brzozów, 1991.  – Część 1. – 176 s.

[4] Akta Grodzkie i Ziemskie z czasów Rzeczypospolitej z Archiwum t.zw. Bernardyńskiego we Lwowie, wydane staraniem Galicijskiego Wydziału krajowego. / A. Prochaska. – Lwów,  1886. – T. XI.

 [5] Барвінський Б. Конашевичі в Перемиські землі в XV і XVI ст. Генеалогічно-історична монографія. // ЗНТШ. Львів, 1930. – Т. 100. – ч. 2. – С. 127-130.

[6] Akta Grodzkie i Ziemskie z czasów Rzeczypospolitej z Archiwum t.zw. Bernardyńskiego we Lwowie, wydane staraniem Galicijskiego Wydziału krajowego. / A. Prochaska. – Lwów,  1894. - T. ХVI.

[7] Смуток І. Добрянські у Перемишльській землі XVІ - початку XVІІ ст. // Літопис Бойківщини. – 2008. – Ч. 2/75(86). – С. 73-79.

[8] Центральний історичний архів України у м. Львові. – Ф. 15. – Оп. 1. – Спр. 15.

[9] Центральний історичний архів України у м. Львові. – Ф. 15. – Оп. 1. – Спр. 46.

[10] Центральний історичний архів України у м. Львові. – Ф. 15. – Оп. 1. – Спр. 163.